Астрологія

  1. „Планета меркурій”
  2. СОНЯЧНА СИСТЕМА — КОМПЛЕКС ТІЛ, ЯКІ МАЮТЬ СПІЛЬНЕ ПОХОДЖЕННЯ
  3. ЗОРЯНЕ НЕБО
  4. “Астрономічні спостереження
  5. “Значення праць К

1
  • как купить диплом в хорошем качестве;проститутки новосибирска;вызов проституток;индивидуалка новосибирск
  • Галактики різних видів. Зорі, чорні діри, холодні об’єкти.


    Галактика, в перекладі з грецької мови – молоко. Назва нашої Галактики – Молочний Шлях, українська народна назва – Чумацький Шлях.

    Галактика – це велика зоряна система що складається із зір, зоряних скупчень, пиловіх і газовіх туманностей, розсіяного газу і пилу. До нашої Галактики входять Сонце і сонячна система планети. Вік Галактик понад 10 млрд. Років. Залежно від розмірів у Галактиках міститься до 100 млрд. Зір. Галактики спостерігаются у вигляді світлих туманних плям круглої, овальної або неправильної форми. За структурою розрізняють три типи Галактик: спіральні, еліптичні й неправильні, рідше бувають кільцеві. Галактики, що е джерелами радіовипромінювання, називаються радіогалактиками. В них відбуваються бурхливі процеси, які супроводяться викидами речовини. Сучасні телескопи дають змогу спостерігати Галактики на відстані до 3-4 млрд. Світлових років. На більших віддалях до 12 млрд. Світлових років спостерігаються зореподібні радіоджерела – квазари. Потужністю випромінювання вони перевершують найбільші за розміром Галактики. За хімічним складом квазари дуже близькі до газових туманностей. В них значний надлишок ультрафіолетового та інфрачервоного випромінювання порівняно зі звичайними зорями.

    Зорі є джерелом променевої енергії, що створюєтся в їхніх надрах і випромінюється у космічний простір. Зорі складаються з сильно нагрітого іонізованого газу, стиснутого спільним гравітаційним притяжінням. При заглибленні в надра зорі тиск, густина і температура газу зростають в центрі зорі темпеатура досягає 15-20 млн. Градусів. Джерелом енергії є ядерні реакції перетворення легких хімічних елементів на важчі в основному водню на гелій. Температуру зовнішніх шарів зарі визначають за їх кольором: червоні зорі мають 2000 – 3000 0 С, жовті – 6000 -7000 0 С, білі – 12000 0 С, голубі – 25000 0 С. Основні типи зір за розміром – гіганти і карлики. До останніх належить і наше Сонце.

    Існує багато зір з різними особливостями. Це подвійні зорі вони обертаються навколо спільного центра маси, нейтронні та змінні перебувають у нестаціонарному стані. Нейтронні зорі – це надгусті зорі, речовина яких складається в основному з виродженого газу нейтронів з невеликою доміжкою інших елементарних частинок. Маса нейтронної зорі близька до маси Сонця. Вони є кінцевими стадіями еволюції зір з масами до двох мас Сонця і утворюються після спалахів наднових зір. Нейтронні зорі виявляють себе як пульсари, а також як барстери – зорі з потужним випромінюванням енергії в рентгенівському діапазоні, що спалахують з величезною енергією. Змінні зорі розрізняються як зорі з потужним випромінюванням у рентгенівському діапазоні, з потужними магнітними полями, з виликою кількістю металів та ін. Неозброєним оком на всій небесній сфері видно близько 6000 сильних зір, а у потужні телескопи видно більш слабкі зорі – їх мільярди.

    Чорні діри – це щільні астрофізичні об’єкти, які створюють настількі велику силу тяжіння, що ніякі як завгодно швидкі частинки не можуть відірватися з їхньої поверхні. Пошуки їх у Всесвіті – одна з актуальніх задач астрофізики. Припускають, що чорні діри можуть бути невидимеми компонентами деяких подвійних систем. Виявити їх при цьому можна по рентгенівському випромінюванню, яке виникає в наслідок перетікання газу на чорну діру з сусідньої звичайної зорі. Припускають також, що в ядрах активних Галактик і квазарах можуть бути надмасивні чорні діри.

    Галактичні туманності – це газові, пилові або газо-пилові хмари, що входять до складу Галактик. За формою розрізняють дифузні, планетарні, залишки вибуху наднових зір та ін. Дифузні туманності – це складові частини загального газапилового шару Галактики. Їх поділяють на емісійні, відбивні та темні Галактичні туманності. Емісійні Галактичні туманності – частина газового шару, що світиться внаслідок збудження її ультрафіолетовим випромінюванням однієї або кількох сусідніх гарячих зір люмінесценція. Світіння емісійних Галактичних туманностей згасає в процессі старіння збуджуючих зір. Світіння відбивних Галактичних туманностей зумовлене розсіянням світла сусідніх менш гарячих зір. Різниця між темними і відбивними Галактичними туманностями в тому, що поблизу темних туманностей немає освітлюючих зір. У певних умовах такі туманності можуть втрачати гравітаційну стійкість, стискаючись з наступним подрібненням і утворенням протозір. Іноді всі три типи дифузних Галактичних туманностей трапляються в єдиному комлексі. Планетарні Галактичні туманності, залишки вибуху наднових зір та інші, відносяться до туманностей, що беспосередньо пов’язані із зорями, в процесі еволюції яких вони виникли. Планетарна Галактична туманность – це кільцеподібна або аморфна туманність, в центрі якої міститься ядро, яке збуджує люмінесцентне світіння туманності. Ці туманності та їхні ядра утворюються в процессі еволюції червоних гігантів. Всередині туманності іноді спостерігають пульсар – залишок зорі яка вибухнула.

    Комети з грецької – волосатий – одна з груп малих тіл Сонячної системи. Вони рухаються навколо сонця по витягнутих орбітах, підходячи до нього в перигелії на малі відстані. Комети з еліптичними орбітами наз періодичними. Періоди поділяются на короткі, проміжні і довгі. Існують комети, що рухаються по параболічних і гіперболічних орбітах. Обігнувши Сонце, багато з них залишають Сонячну систему назавжди. Майже у всіх комет спостерігається схоже на плонетарну туманність голова, в центрі якої іноді видно зореподібне згущеня фотометричне ядро. Реальне ядро комети являє собою монолітну брилу льоду з домішками легких речовин та пилових часток. Навколо ядра утворюется газопилова оболонка – кома, розміри якої поступово збільшуютья. В яскравих кометах часто спостерігаються витікання з ядер, які формують хвіст комети. Видими розміри комети дуже різноманітні. Голови деяких комет перевищують розмірами Сонце, а хвости іноді простягаються на сотні млн. Кілометрів. При кожному повернені періодичні комети втрачають частину своеї речовини. Внаслідок їх руйнування утворюються метеорні потоки.